1. Вважати, що якщо священник не запитав мене про цей гріх, його можна не казати.
Сповідь не допит, священник не повинен питати гріхи, ми маємо їх всі визнати і назвати самі.
2. Робити іспит сумління на приклад того, що я вважаю неправильним.
Ми дуже часто маємо хибне уявлення про те, що добре, а що ні. Іспит сумління – це співставлення нашого життя з навчанням Святого Письма і навчання Церкви. Для цього варто використовувати приклади іспитів сумління та літературу, яка готує нас до сповіді, особливо коли сповідаємося рідко.
3. Говорити на сповіді про те, чого ми не робили, чи що доброго зробили: “не вкрав”,” не вбив” “молився щодня” і т.д
Сповідь є для покаяння, а не вихваляння.
4. Говорити про гріхи інших, а не свої.
Про це є жарт.
Жінка на сповіді:
-Отче, я живу з свекрухою, вона мені не допомогає зовсім, цілими днями в телевізорі, або каву п’є, з сусідками мене обговорює.
-А як звати вашу свекруху?
-Галина, а що?
-Скажіть слузі Божій Галині, що її гріхи відпущені, а ви прийдіть ще раз і посповідайтеся зі своїх гріхів.
5. Йти до сповіді з наміром дальше продовжувати грішний спосіб життя.
Одна з умов доброї сповіді “постанова виправитися” (намір більше цього не допускати в своєму житті).
6.З якихось причин приховувати гріхи.
Ми можемо обманути священника, але не Бога, а саме Йому ми сповідаємося, священник лише посередник.
7.Вважати, що сповіді раз у рік є достатньо.
Сповідь раз у рік, є браком нашої любові до Бога і до себе самих. Брак любові до Бога, бо майже щоденно грішимо а Його прощення не шукаємо. Брак любові до себе, бо ставимо під загрозу спасіння нашої душі.
